ВССУ узагальнив практику застосування запобіжного тримання під вартою

За результатами аналізу судової практики встановлено, що порушення розумних строків у кримінальному провадженні з причин неналежного здійснення судом своїх повноважень стосується, насамперед, випадків призначення підготовчих судових засідань з порушенням строків, визначених КПК , і надмірної тривалості перерв між судовими засіданнями у таких виробництвах. Також встановлені випадки, коли судом першої інстанції у виробництві неодноразово допускалися суттєві порушення вимог КПК, що призводило до скасування судами вищих інстанцій судового рішення з призначенням нового розгляду. При цьому до обвинувачених застосовувалася запобіжний захід у вигляді утримання під вартою протягом тривалого часу.

Для дотримання розумних строків розгляду кримінальних виробництв, в яких відносно обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, суд зобов'язаний реагувати в порядку, визначеному ст.ст. 139, 140 КПК на випадки невиконання процесуальних обов'язків учасниками кримінального провадження. Так, суду в кожному випадку необхідно встановлювати дотримання порядку виклику учасника кримінального провадження шляхом перевірки наявності підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом. При наявності такого підтвердження суду необхідно з'ясовувати питання про наявність відомостей, які б давали можливість встановити причини неявки, так як при неявці без поважних причин або неповідомлення про причини свого неприбуття, суд зобов'язаний накласти на учасника кримінального судочинства грошове стягнення .

Незначне використання судами в ході судового провадження процесуального механізму дистанційного судового провадження обумовлено відсутністю повноважень у суду прийняти рішення про здійснення такого виробництва, в якому за межами будівлі суду (у СІЗО) перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує. У той же час, враховуючи те, що рішення про здійснення дистанційного судового провадження може бути прийняте судом за власною ініціативою (ч. 2 ст. 336 КПК), суду в кожному конкретному випадку, за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 336 КПК, необхідно з'ясовувати думку обвинуваченого про можливість здійснення дистанційного судового провадження. За результатами аналізу також встановлено, що в багатоепізодних справах (виробництвах) найчастіше відбувається «нашарування» різних причин відкладення судових засідань, що призводить до порушення розумних строків розгляду. У таких виробництвах суд зобов'язаний невідкладно реагувати на неналежне виконання процесуальних обов'язків учасниками судового провадження. Слід визнати обгрунтованою практику тих суддів , які визначаючи дату чергового судового засідання з'ясовують думку сторін кримінального провадження і не призначають судові засідання у дні, в які явка сторін кримінального провадження свідомо буде неможливою або утрудненою. Судам при застосуванні положень ч. 3 ст. 315 КПК необхідно враховувати практику ЄСПЛ, згідно з якою одночасно з визначеннями законних випадків тримання особи під вартою і процесуальних гарантій обрання та продовження застосування таких заходів однозначно визнається неправильним «автоматичне» продовження застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою . Тому за відсутності відповідних клопотань сторін суд під час підготовчого судового засідання уповноважений поставити перед сторонами виробництва питання про запобіжний захід (для якого КПК передбачений обмежений термін дії), оскільки суд на цій стадії процесу відповідає за дотримання розумних строків розгляду. Ч. 1 ст. 197 КПК визначено, що термін дії постанови слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.Судам при визначенні терміну закінчення дії ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою слід враховувати, що в випадку продовження утримання під вартою попереднє визначення втрачає свою силу. Такий підхід відповідає загальному принципу законності кримінального провадження і виключає випадки визначення у визначенні терміну утримання під вартою понад 60 днів. У разі подання прокурором клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно декількох обвинувачених суд повинен враховувати, що відповідне клопотання подається прокурором окремо по кожному з них (на підставі ч. 4 ст. 184 КПК). У випадках розгляду судами таких клопотань з всім обвинуваченим разом порушуються вимоги дотримання законності в частині обмеження права на свободу в кримінальному провадженні та не враховуються обов'язкові вимоги ст. 178 КПК. Суд зобов'язаний враховувати обставини індивідуального характеру , перелік яких передбачений ст. 178 КПК для оцінки ризиків, які можуть служити разом з підставами, визначеними ст. 177 КПК, загальним підставою для продовження терміну утримання під вартою. За таких обставин суд зобов'язаний розглядати питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою окремо по кожному з обвинувачених. Положення ст. 331 КПК тільки вказують на обов'язок суду ініціювати розгляд питання про доцільність подальшого утримання під вартою обвинуваченого за відсутності клопотання прокурора. Розгляд цього питання має відбуватися за нормами глави 18 КПК з обґрунтуванням наявності ризиків в кримінальному провадженні та необхідності подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою . Відсутність мотивувальній частині відповідного судового рішення є порушенням як загальних принципів кримінального провадження, так і ст. 5 Конвенції .


Не дотримуються вимоги КПК у випадках, коли судді обґрунтовують застосування тримання під вартоюобвинуваченого тим, що ще не допитані всі свідки, але не застосовують визначених у КПК механізмів для забезпечення прибуття такого свідка (свідків) в судове засідання. Суди в таких випадках, як правило, застосовували примусовий привід кілька разів, і при цьому не накладали грошового стягнення на свідків за невиконання ними своїх процесуальних обов'язків. Така практика не відповідає вимогам ст. 6 Конвенції, практиці ЄСПЛ і свідчить про невиконання судом покладених на нього ст. 28 КПК обов'язків. Тому, слідуючи розумним строкам судового провадження, коли обвинувачені утримуються під вартою, суд зобов'язаний обов'язково керуватися положеннями глав 11, 12 КПК щодо застосування примусового приводу свідків і накладення на них грошового стягнення. Періодичний судовий контроль (в порядку ст. 331 КПК) забезпечує дотримання прав обвинуваченого за ст. 5 Конвенції (в частині реалізації права на забезпечення періодичного контролю за законністю застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою) в судовому провадженні. Виходячи з наведеного, рішення про обрання, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою в судовому провадженні не підлягають оскарженню в апеляційному порядку . Встановлення в КПК порядку забезпечення контролю за доцільністю і обґрунтованістю застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою в ході судового провадження обумовлено необхідністю надання суду процесуальних механізмів для оперативного вирішення виробництва і заборони довільного обмеження права людини на свободу шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою без визначення терміну його застосування. При прийнятті обвинувального вироку суд має право застосувати запобіжний захід у вигляді утримання під вартою відносно обвинуваченого до вступу цим вироком законної сили. Суд застосовує запобіжний захід у вигляді утримання під вартою в такому випадку з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення.



При цьому, якщо питання про доцільність і обґрунтованість утримання засудженого під вартою виникає на стадії апеляційного оскарження та апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції може переглянути доцільність подальшого застосування запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Якщо за наслідками апеляційного провадження суд апеляційної інстанції скасовує вирок , призначаючи розгляд справи, він повинен вирішити питання про подальше застосування запобіжного заходу для направлення матеріалів до суду першої інстанції. В судовому провадженні в суді першої інстанції застосовується періодичний судовий контроль за доцільністю застосування цього запобіжного заходу і встановлюється конкретний термін її застосування.