На виконання листа Апеляційного суду Львівської області від 08.01.2014р. Стрийським міськрайонний судом Львівської області проведено аналіз судової практики щодо застосування угод у кримінальних провадженнях в Стрийському міськрайонному суді Львівської області за 2013р. та проблемних питань такого застосування.
Так, згідно з проведеним аналізом, судом в 2013 році розглянуто 24 кримінальні провадження, які надіслані до суду для затвердження угод про примирення та про визнання винуватості, з них:
- 10 угод про визнання винуватості, які затверджені судом;
- 14 угод про примирення, з них: 8 - затверджено, по 4 - відмовлено, по 2 - провадження закрито.
По одному кримінальному провадженні, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, в процесі розгляду справи судом укладено та затверджено угоду про визнання винуватості.
В процесі аналізу, звернуто увагу на суперечності КПК України, які потребують роз’яснення, а саме:
- сторони угоди про примирення повинні враховувати особу винного і обставини, що пом’якшують та обтяжують відповідальність. Але згідно із п. З ч. 1 ст. 65 Кримінального кодексу України (КК) - це обов'язок суду;
- судам рекомендовано відмовляти у затвердженні угод, якщо сторони узгодили покарання, яке за своїм видом і/або розміром не відповідає характеру, тяжкості вчиненого та особі винного, не враховує обставини, що обтяжують та пом’якшують відповідальність, а також обтяжують покарання. Але подання таких відомостей суду при затвердженні угоди КПК взагалі не передбачає;
- сторони угоди можуть визначати покарання нижче,, ніж передбачене законом, у порядку ст. 69 КК. Але відповідно до КК застосування ст. 69 є лише правом суду, яке не може бути делеговане сторонам угоди чи будь-кому іншому;
- суд ніби зобов’язаний з'ясовувати у обвинуваченого, який є стороною угоди про примирення, чи визнає він себе винуватим. Але порівняння між собою положень п. З ч. 4 і п. З ч. 5 ст. 474 К1ІК засвідчує, що угода про примирення може бути затверджена і тоді, коли обвинувачений не визнає свою винуватість;
- вимога суду видалятися до нарадчої кімнати вже після перевірки угоди на відповідність чинному законодавству і переконавшись у відсутності встановлених у КПК підстав для відмови у її затвердженні, видається нелогічною, адже суд може у нарадчій кімнаті дійти висновку і щодо відмови у затвердженні угоди (ч. 7 ст. 474, ч. 1 ст. 475 КПК).
_03_03.png)
